TimeBiz.Ru – Время БИЗНЕСА!

Між статтями активу та пасиву балансу існує тісний взаємозв’язок. Кожна стаття активу балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило є власний капітал та довгострокові позичкові кошти. Не виключаються випадки формування довготривалих активів і за рахунок короткострокових кредитів банку, коли, наприклад, для придбання обладнання частково використовується позика банку. Поточні (оборотні) активи утворюються як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позикових коштів.

Бажано, щоб наполовину вони були сформовані за рахунок власного, а наполовину  – за рахунок позичкового капіталу. Тоді забезпечується гарантія погашення зовнішнього боргу.

Кожне підприємство, розпочинаючи свою діяльність, повинно мати в своєму розпорядженні достатню кількість ресурсів, коштів, тобто певний фундамент, на якому і за допомогою якого підприємство сподівається успішно розвиватися. Фінансовий стан підприємства здебільшого залежить від того, які кошти воно має в своєму розпорядженні і куди вони вкладені. За ступенем належності використовуємий капітал розподіляється на власний (розділ І пасиву) та позичковий (розділ ІІІ та IV пасиву). За тривалістю використання розрізняють капітал довгостроковий постійний (перманентний) (І та ІІІ розділи пасиву) та короткостроковий (IV розділ). Розглянемо дрібніше поняття власного та позичкового капіталів.

За визначенням, наведеним у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після відрахування його зобов’язань. Власним капіталом є та частина коштів підприємства, яка знаходиться в його власності. Джерелами власного капіталу можуть бути пайові внески учасників, випуск акцій, резерви, нерозподілений прибуток, прийняття кредиторів у склад підприємства, надходження коштів за рахунок пожертвувань, благодійних та спонсорських внесків, від продажу закладеного боржником майна та інш. Власний капітал – це головний ризиковий капітал підприємства. Кожне підприємство повинно мати в своєму розпорядженні власний капітал, оскільки його з найбільшою впевненістю можна інвестувати в довгострокові проекти і піддавати максимальному ризику.

Але те підприємство, яке використовує лише власний капітал, втрачає можливості швидко збільшувати масштаби виробництва при сприятливій кон’юнктурі ринку. Крім того, виробництво в багатьох галузях має сезонний характер, коли в окремі періоди накопичуються великі кошти на рахунках в банках, а в інші періоди  їх не вистачає, тому в період підвищеної активності збільшується потреба в додатковому залученні засобів виробництва. Крім того, треба мати на увазі, що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі, а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачи на вкладений капітал, ніж сплачує за кредитні ресурси, то залучаючи позикові кошти, воно може підвищити рентабельність власного (акціонерного капіталу).

За стандартом бухгалтерського обліку, зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди. Причому під поточними зобов’язаннями розуміють зобов’язання, які будуть погашенні протягом операційного циклу підприємства чи повинні бути погашені протягом 12 місяців, починаючи із дати балансу. Довгострокові зобов’язання, відповідно, – всі зобов’язання, що не є поточними зобов’язаннями.

Під позичковим капіталом слід розуміти частину коштів, яка сформована за рахунок залучених джерел, не є власністю підприємства і через певний період повинна бути відшкодована власнику в обумовленій формі. Джерелами позичкового капіталу можуть бути різноманітні кредити та позики, інвестиційні внески робітників та облігаційні позики, оренда майна. Використання позичкового капіталу має певні переваги: на відміну від дивідендів, які є розподілом прибутку, проценти за користування кредитами вважаються витратами і тому не обкладаються податком; крім того, заборгованість вигідна в період підвищення темпів інфляції, оскільки виплати за борговими зобов’язаннями здійснюються коштами меншої купівельної спроможності. Мінусами позичкового капіталу є те, що із збільшенням його частки збільшуються суми виплати процентів, а це знижує прибутковість його використання. Легко зрозуміти, що чим більше частка позичкових коштів в загальній структурі авансованого капіталу підприємства, тим більшими будуть сума платежів з фіксованими строками та ймовірність неможливості виплатити проценти та основну суму боргу. Крім того, при високій частці позичкового капіталу підприємство може втратити фінансову гнучкість, тобто можливість швидко збільшити свої кошти за рахунок кредитів.

Таким чином, підприємство може мати у своєму розпорядженні як власні, так і позичкові кошти. Кожний капітал (власний чи залучений) має свої переваги і грає важливу роль в успішному розвитку підприємства. Необхідність у власному капіталі обумовлена потребами самофінансування підприємств. Він є основою самостійності та незалежності підприємств. У той самий час, якщо кошти підприємства утворені в основному за рахунок короткострокових зобов’язань, то його фінансовий стан буде нестійким, так як з капіталами короткострокового використання необхідна постійна оперативна робота, спрямована на контроль за своєчасним поверненням їх і на залучення в обіг тимчасово інших капіталів.

В залежності від джерел формування загальну суму поточних активів (оборотного капіталу) розподіляють на дві частини

Довготривалі активи (основний капітал)		Власний основний капітал та довгострокові кредити	Постійний (перманентний) капітал
Поточні активи	Постійна частина	Власний оборотний капітал
	Змінна частина	Короткостроковий позичковий капітал

Рис. 6.2. Схема взаємозв’язку статей балансу

змінну частину, яка утворена за рахунок короткострокових зобов’язань, та постійний мінімум поточних активів, який утворюється за рахунок перманентного (власного та довгострокового позичкового) капіталу. Постійні поточні активи – поточні активи, які знаходяться у розпорядженні фірми в найнижчій точці її циклу; тимчасові поточні активи – поточні активи, які коливаються разом із сезонними або циклічними змінами у бізнесі фірми.

Нестача власного оборотного капіталу приводить до збільшення частки залучених коштів, що також свідчить про посилення фінансової залежності підприємства та нестійкості його стану.

Спосіб, яким фінансуються постійні і тимчасові поточні активи називається  політикою фінансування поточного активу фірми (рис.). Політика оборотного капіталу включає два основних питання: який існує підходящий рівень для кожної категорії поточних активів; як повинні фінансуватися поточні активи. Існують такі альтернативні підходи фінансування поточного активу:

1. Помірна політика (рис. (6.3.а)). Ця стратегія мінімізує ризик, бо фірма буде не здатна сплатити свої зобов’язання за строками платежів. Ця політика заключається в тому, що фіксовані активи (необоротні активи НА) та постійний рівень поточних активів (ПЧ) фінансуються за рахунок довгострокових боргових зобов’язань (власний капітал ВК, довгострокові зобов’язання ДЗ), тимчасові поточні активи (змінна частина ЗЧ) фінансуються за рахунок залучення короткострокових кредитів.

ЗЧ КЗ ПЧ ВК ДЗ НА (а)

ЗЧ КЗ ПЧ ВК ДЗ НА (б)

ЗЧ КЗ ВК ДЗ ПЧ НА (в)

Рис. 6.3. Види політики фінансування поточної діяльності

2. Агресивний підхід (рис. (6.3.б)). Фірма за такої політики фінансує всі фіксовані активи та частину постійних поточних активів довгостроковим капіталом і всі змінні поточні активу та частину постійних короткостроковим, обмеженим кредитом. В цій політиці існують різні ступені агресивності. Наприклад, якщо усі  постійні поточні активи, змінні поточні активи і частина фіксованих активів фінансується короткостроковим кредитом, то це є високоагресивна, вкрай ризикована позиція і фірма могла б дуже сильно підлягати небезпеці від зростаючих відсоткових ставок так само, як і внаслідок проблем одержання нової позички. Однак короткострокове боргове зобов’язання часто дешевше, ніж довгострокове, і деякі фірми схильні пожертвувати безпекою для шансу отримання більшого прибутку.

3. Консервативний підхід (рис. (6.3.в)). Пунктирна лінія накреслена над лінією, що позначає постійні поточні активи, показуючи, що постійний капітал використовується для фінансування усіх вимог постійних активів і також для того, щоб задовольняти деякі або всі з сезонних потреб. У ситуації, що відображена на графіку, фірма використовує малу суму короткострокового кредиту, щоб задовольнити найбільші свої вимоги, і вона також задовольняє частину своїх сезонних потреб через “резервну ліквідність” у вигляді цінних паперів, що легко реалізуються, протягом міжсезоння. Цей графік демонструє дуже надійну, консервативну політику фінансування поточних активів.

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал, відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів – засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства. На вже діючих підприємствах джерелом фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви. Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів. Власними коштами є власний оборотний капітал, який дорівнює сумі власного капіталу та довгострокових зобов’язань за вирахуванням необоротного капіталу. Це та мобільна частина власного капіталу, яка використовується підприємством для фінансування своєї поточної діяльності. На жаль, в підприємства часто не буває чи просто не вистачає власного оборотного капіталу, в основному це відбувається з причини наднормованих оборотних коштів, для фінансування яких і необхідні кошти, з причини відволікання власного капіталу на фінансування необоротних активів, небажання залучення довгострокових зобов’язань для цього. Тому підприємствам для фінансування своєї поточної діяльності порібно залучати кошти інших суб’єктів господарювання.

До коштів, прирівняних до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємства, а проте йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів. Сталі пасиви – це мінімальна заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язкове держ.пенсійне страхування, на  соц.страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців. Але це неє власними коштами в повному розумінні цього значення, скоріше сталі пасиви це є залученими коштами, джерелом яких є кредиторська заборгованість.

До залучених належать кошти кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання. Досить поширеною формою залучення коштів інших суб’єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому випадку виникає необхідність відстрочки платежу.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб’єктів господарювання. Іншими словами, кредиторська заборгованість – це короткострокові зобов’язання підприємств, які виникають за: розрахунками  з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо – від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої є кредиторська заборгованість.

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої  готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. Кредиторська заборгованість хоча і є переважним джерелом фінансування, вона часто погіршує загальний стан взаєморозрахунків підприємств, часто перетворюючись у неплатежі, тому підприємства можуть для фінансування своїх оборотних коштів залучити наступне джерело таке, як банківський кредит.

Призначення банківських кредитів – фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов’язаннями.

Таким чином джерелами формування оборотних коштів є власні та залучені кошти. Власними коштами є власний оборотний капітал, який дорівнює сумі власного капіталу та довгострокових зобов’язань за вирахуванням необоротного капіталу. Залученими коштами є короткострокові кредити банків та кредиторська заборгованість. Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства. Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та  до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів ТМЦ, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів. Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних та залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування  названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами

Filed under: Фінанси підприємств by timebiz